БЕЗШАБА́ШНО, розм. Присл. до безшаба́шний. Посміхнулась [молода] безшабашно І собі в танок іде! (Воскр., З перцем!, 1957, 381); Заморивши голод та безшабашно випивши з горя чарку вишнівки.., юнак став говіркий (Козл., Ю. Крук, 1957, 486).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.