БЕЗШУ́МНО. Присл. до безшу́мний. Безшумно лине подих вітерця (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 20); Мечники безшумно відчинили південні ворота і швидко, без шелесту, вийшли (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.