БЕЗІМЕ́ННИЙ, а, е. Який не має імені, назви, ніяк не названий. — Нехай би краще я розточився на безіменні атоми і розійшовся межи "людським порохом" (Л. Укр., III, 1952, 689); Молода мати лежала в ліжку, але почувала себе дуже добре, а маленький синок, поки що безіменний, .. спав спокійно у візочку (Мак., Вибр., 1954, 276); Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 137); // Ім’я якого невідоме. Безіменним героям Опору стоять пам’ятники у Франції, і не можна не схилити чола перед ними (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 55); // Ім’я автора і т. ін. якого невідоме; анонімний. Безіменні твори.
Безіме́нний па́лець — те саме, що Підмізи́нний па́лець (див. підмізи́нний). Криця з посвистом опустилася на руку чоловіка, а з неї одразу ж упало на сніг три пальці: мізинець, безіменний і середній (Стельмах, Хліб.., 1959, 655).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 130.