БЕЙ, я, ч. У султанській Туреччині та в давні часи у татар — титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. Не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана (Л. Укр., III, 1952, 712); Ширинський бей пішов у напад на Україну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.