БЕК, а, ч., дорев. У Закавказзі і в Середній Азії — титул людей знатного походження, князів або начальників невеликих племен, урядових осіб і військових. Сулейман протестував проти беків і дагестанських князів, проти російських поміщики і царя (Десняк, II, 1955, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.