БЕ́ЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до белькота́ти і белькоті́ти; бовкнути. Хотів [пан] щось казати і белькнув щось, та задихавсь, і зо всіх чотирьох повалився на діл (Мирний, IV, 1955, 185); І не думав, ..що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (Головко, II, 1957, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 155.