БЕНТЕ́ЖНО. Присл. до бенте́жний. Чорні, глибоко посаджені очі дивляться на світ бентежно (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 34); // у знач. присудк. сл. Микола ступав немов по розпечених кам’яних плитах, так йому було бентежно від однієї думки, що скрізь тут встає жива історія (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 157.