БЕРКИ́Й, а́, е́.
1. до чого, розм. Охочий, запопадливий до роботи. Берка і здібна дівчина до всього (Барв., Опов.., 1902, 384); — Я своєї Лукини за Уласа не оддам, бо він не дуже беркий до роботи (Н.-Лев., III, 1956, 336).
2. без додатка. Липкий, чіпкий. Він не беркий, не чіпляється за колеса (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 161.