БЕ́РЛО, а, с., іст. Палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ, знак влади. Чи заздрісне тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Л. Укр., І, 1951, 429); Війт низько вклонився старості і воєводі і поклав перед ними берло, ознаку своєї гідності (Тулуб, Людолови, II, 1957, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 162.