БЕ́СІДА, и, ж.
1. Розмова з ким-небудь. Служниця підслухала їх бесіду і пішла подивитися золотогривого коня. (Калин, Закарп. казки, 1955, 64); Жваві суперечки й бесіди чулися по всіх вулицях і провулках (Шиян, Гроза.., 1956, 271).
2. Доповідь, повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками; співбесіда. Агітатори серйозно готуються до своїх бесід (Літ. газ., 27. XI 1947, 1); В партгрупах провадилися бесіди з комуністами, про наступні звітно-виборчі збори (Рад. Укр., 27. XI 1948, 2).
◊ Наро́дні бе́сіди — те саме, що Наро́дні чита́ння (див. чита́ння). — Заведи школу — учитися; у свята — народні бесіди, поучай уму-розуму… (Мирний, І, 1954, 340).
3. розм. Гуляння в когось; бенкет. Хоч небагатечко гостей зібралось, А все ж бесіда гарная була (Гл., Вибр., 1957, 182); — На цю покрову на бесіді стрілися мої старі з Тетяниними, та й пішло у них чаркування (Стельмах, Хліб.., 1959, 63).
4. розм. Товариство, компанія. Іноді було насмішить [дід] бесіду, аж за животи беруться (Мирний, І, 1949, 258); В Филона така бесіда зібралась (Барв., Опов.., 1902, 179).
5. діал. Мова, мовлення. Петрикові лють бесіду відобрала, стояв, як свічка (Черемш., Тв., 1960, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 162.