БЕСІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Розмовляти з ким-небудь. Баба Дмитриха то була вогонь — не жінка. Любила дуже бесідувати, розмови розводити (Стеф., І, 1949, 113); Ось він [хлопчик] бесідує з селянами і передає їм останні відомості з фронту (Ю. Янов., II, 1954, 11).
2. зах. Промовляти (на зборах і т. ін.), виголошувати промову. Встає бесідник та й бесідує: — Як нашого кандидата не виберете, то запродасте діти свої, родину і Русь (Стеф., III, 1954, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 163.