БИЛИ́ЦЯ, і, ж. Те, що було в дійсності; бувальщина. Не шкодить Такую річ і записать. Бо се не казка, а билиця; Або бувальщина, сказать (Шевч., II, 1953, 249); Казка була йому [Чіпці] не вигадкою, а билицею (Мирний, І, 1949, 142); Оповідач невтомний, дід Наум.. Розповідав билиці й небилиці (Рильський, Вибр., 1937, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 166.