БИНТ, а́, ч. Стрічка з марлі або з іншої тканини для перев’язування ран і т. ін. Вчора зробили мені пов’язку не гіпсову, а просто з крохмального бинта (Л. Укр., V, 1956, 261); Поранена рука його була сповита великим бинтом, і він тримав її на грудях, наче сонне дитя (Довж., І, 1958, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 166.