БИЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до бик1. Землю почали обробляти з допомогою примітивної сохи з бичачою упряжкою (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 61); Від бичачих морд віяло теплом (Тют., Вир, 1960, 90); // Такий, як у бика. Тупав [поміщик] короткими, товстими ногами, мотав бичачою головою, поривався встати (Чаб., Балкан. весна, 1960, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 171.