БЛАГА́ННЯ, я, с. Дія за знач. блага́ти. Оксана простерла в тузі, в благанні руки (Мушк., Серце.., 1962, 174); * Образно. Струни бриніли благанням тиші й спокою (Ільч., Вибр.,1948, 28); // Прохання. Марічку несла ріка, а люди чули крики й благання і не могли врятувати (Коцюб., II, 1955, 331); Не раз з благанням на вустах Румун дививсь на Схід (Підс., Героїка, 1951, 121); Був се тон також тихий.. — повний несказанного болю і розпуки, невимовного благання (Фр., III, 1950, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 191.