БЛАГОНАМІ́РЕНИЙ, а, е, заст.
1. Який має добрі, щирі наміри. Як і всі благонамірені люди, люблю й сам, щоб вади людської натури, принаймні в фантастичному оповіданні, справлялись, але жодним робом не перемагали
2. Те саме, що благонаді́йний 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.