БЛАГОРО́ДИТИ, джу, диш, недок., перех., заст. Робити благородним. Твій [пісне] подих всі серця людські рівняє. Твій поцілуй всі душі благородить І сльози на алмаз переміняє (Фр., XI, 1952, 234); Захват наш — високий подив — Серце наше благородив (Рильський, III, 1961, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.