БЛАГОРО́ДНО. Присл. до благоро́дний 1, 2. Яку психологічну ломку пережила вона, щоб благородно виконати найвище покликання жінки — стати матір’ю (Ле, Міжгір’я, 1953, 342); // у знач. присудк. сл. Се з вашого боку так гарно, так благородно! (Фр., III, 1950, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 194.