БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і рідко БЛАГОСЛОВИ́ТИСЯ, влю́ся, ви́шся; мн. благословля́ться; недок., БЛАГОСЛОВИ́ТИСЯ, влю́ся, ви́шся; мн. благословля́ться; док., заст. Діставати благословення. Зродувіку по-християнському в церкві вінчалися і благословляє тися під ікони ставали (Смолич, Мир.., 1958, 20); Благословилась Марусенька у свого татка на посад сісти (Сл. Гр.).
◊ Благословля́тися (благослови́тися) на світ, безос. — розвиднятися, світати. Ось нічка утекла… Мов почало на світ благословляться (Греб., І, 1957, 71); Мотря того лихого дня прокинулась, ще тільки стало на світ благословитись (Мирний, II, 1954, 186); Парубки бувало ждуть [красуню] біля воріт — аж почне благословлятися на світ… (Голов., Поезії, 1955, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 194.