БЛАЗНЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. Бути блазнем (у 2 знач.). Став [Тиміш] мандрівним лицедієм, блазнював на базарі перед усією громадою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 184).
2. перен., зневажл. Удавати з себе дурника, штукаря. [Ольга:] Коли ви перестанете блазнювати, Бобочка? Невже ви не можете говорити нормально? (Собко, П’єси, 1958, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 196.