БЛИСТІ́ТИ, блищу́, блисти́ш, недок., рідко. Те саме, що блища́ти 1. Веселе сонечко блистить, Проміння щедро ллє (Граб., І, 1959, 327); По тім боці Пруту простяглася широка рівна низина, заросла лозою, з болотами, в яких і досі блистіла до сонця вода (Мак., Вибр., 1956, 426); Хмари розповзлися — виглянуло сонечко. Обмиті дощем, блистіли в траві зірки (Горд., Дівчина.., 1954, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 200.