БЛЮЗНІ́РСЬКИЙ, а, е. Прикм. до блюзні́р; // Власт. блюзнірові. [Прісцілла:] Прикро їй дивитися на те, що спокушає до думок блюзнірських (Л. Укр., II, 1951, 422); Блюзнірський вчинок; // Який виражає зневагу до чого-небудь святого, високого і т. ін, Той смертний зухвалець, ..називаючи речі божественні словом блюзнірським, В небі збирається сонця проміння навік погасити… (Зеров, Вибр., 1966, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 204.