БЛЯ́ХА, и, ж.
1. тільки одн. Листове залізо, звичайно покрите оловом. А топірці наробили Із самої бляхи (Укр.. думи.., 1955, 251); * У порівн. Крізь зелені віти просвічувало сіре, мов цинкова бляха, передсвітанкове небо (Панч, І, 1956, 117); // Дахове залізо. А що з того, що в мене хата вкрита бляхою? (Н.-Лев., IV, 1956, 155).
2. Пряжка, значок і т. ін., зроблені з такого заліза або з іншого металу. На грудях з бляхою ладунка (Котл., І, 1952, 80); Мав [юнга] матроського бушлата, безкозирку і мідну бляху з якорем на широкому поясі (Кучер, Чорноморці, 1956, 109); // Металева пластинка для прикраси. — Виводь мені коня мого… Надінь збрую із цвяхами, Із цвяхами, із бляхами (Щог., Поезії, 1958, 57); Корж у новій білій свитині, підперезаній поясом з дрібних срібних блях, сидів поруч із сватом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 265).
3. діал. Деко, лист. Вкладають [печеню] на бляху.. і печуть (Сл. Гр.); — Чую дрібне цокання підошов [дерев’яних] у камінь.. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи (Коцюб., II, 1955, 406).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 205.