БЛІ́ДО. Присл. до бліди́й 1-3. Маня стояла оперта на фортеп’яні й виглядала блідо (Коб., III, 1956, 222); Блідо горять радіолампи (Ткач, Моряки, 1948, 131); Ще раз вибачай, ясочко моя, що так блідо описав тобі цю пам’ятну для мене подорож (Коцюб., III, 1956, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 201.