БО́МКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. бо́мкати і звуки, утворювані цією дією. І туди [на острів] не долітав Дзвін глухий, нудний, безсилий. Теє бомкання сумнеє (Л. Укр., IV, 1954, 177); Відлунням котилося бомкання дзвона з церковної вежі (Чендей, Вітер.., 1958, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 216.