БОРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
1. Той, хто бореться (в 1 знач.), б’ється з ким-небудь. До впаду міг борюкатися [Василько] .. з рябеньким лобатим своїм приятелем.. А дядько тільки сміється на буйні Василькові вибрики. — Ану, ану, чий лоб міцніший, — під’юджує він борців (Гончар, II, 1959, 164); Почалася небувала різня.. Очі борців прислонювала кривава мряка, від напруги омлівали руки, віддих рвався у грудях (Оп., Іду.., 1958, 335); // Спортсмен, що займається боротьбою. Широкоплечий і присадкуватий, він нагадував Вихору скорше борця легкої ваги, ніж піхотинця (Кучер, Чорноморці, 1956, 294).
2. Той, хто бере участь у боротьбі (в 2 і 3 знач.), бореться за що-небудь. Згадати тільки всі тяжкії муки. Що завдали борцям за правду вороги (Л. Укр., І, 1951, 113); Тарасові промінні очі ..Таїли в сяйності своїй — І пломінь клятв саможертовних, І лють затятого борця (Бажан, Роки, 1957, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 217.