БРАКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до бракува́ти2; // у знач. прикм. Недоброякісний, з браком; дефектний. Печатка "Зроблено вірно" впала на бракований калібр (Собко, Любов, 1935, 35); [Юрченко:] Я — що! Я — бракований екземпляр. Контузія своє зробила… (Дмит., Драм. тв., 1958, 447).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 226.