БРИЛЬЯ́НТ, а, ч. Відшліфований і гранований коштовний камінь; алмаз. Брильянт на перстені в пана старости блиснув до сонячного світла (Фр., III, 1950, 239); Виблискували золоті персні: з рідкісним чорним брильянтом.. і з фіолетовим бразільським аметистом (Скл., Карпати, II, 1954, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 236.