БРЯ́ЗКІТ, коту, ч. Те саме, що брязк. Почувся брязкіт. шпор, рип чобіт (Мирний, І, 1954, 353); До пізнього вечора тривали в новій фабриці стукання та брязкати (Фр., V, 1951, 383); На світанку Дмитра розбудили брязкіт зброї і радісні голоси (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 692).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 243.