БУДИ́ЛЬНИК, а, ч. Годинник із спеціальним механізмом, що дзвонить у потрібний час. О сьомій годині ранку в сто сорок третій кімнаті гуртожитку пронизливо заверещав будильник (Собко, Стадіон, 1954, 210); Чути було, як дзвінко відбиває секунди будильник на столі (Дмит., Розлука, 1957, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 247.