БУЛА́НИЙ, а, е. Світло-рудий (про масть коня). Сідлай коня вороного, а під себе ще буланого (Чуб., V, 1874, 41); // у знач. ім. була́ний, ного, ч. Кінь такої масті або взагалі кінь. Того ж таки дня запріг він буланого в санчата й повіз жінку кататися (Коцюб., І, 1955, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 253.