БУЛЬКА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який мас дуже опуклу поверхню; витріщений, вирячений, лупатий. Карпа, хоч і непоказний з себе.., з товстими оддутими губами, з сірими, як у кота, булькатими очима.. Зате смілий, меткий, проворний (Мирний, І, 1954, 244).
2. Який має лупаті очі; витрішкуватий, лупатий. Позуючи, повнощокий, булькатий Хома надимався ще більше, "аби бути страшнішим" (Гончар, І, 1954, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 255.