БУНДЮ́ЧНО. Присл. до бундю́чний. Не те за панщини було! Там кожний пан ступав так бучно І відзивався так бундючно, Немов король (Фр., X, 1954, 267); Ротмістр, який стояв над купою риби, взявся в боки й бундючно скинув догори еолову (Панч, Гомон. Україна, 1954, 30); От глитай. Обідравши побожно На селі усіх бідних людей. Він живе так бундючно, вельможне (Сам., І, 1958, 155); В емігрантській пресі з’явився бундючно написаний в стилі царських рескриптів лист (Еллан, II, 1958, 253); Масвський не говорив, а промовляв голосно й бундючно, немов справдешній мітинговий оратор (Шовк., Інженери, 1956, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 256.