БУРЕ́МНИЙ, а, е.
1. Прикм. до бу́ря 1; який буває під час бурі. Не заспокоювались стривожені думи, як не може одразу заспокоїтись море, розбурхане буремними вітрами (Шиян, Баланда, 1957, 168); // З бурею бурями. Минала довга, виснажлива буремна ніч (Гур., Друзі.., 1959, 114); // Неспокійний, розбурханий (про море, річку і т. ін.). За галявиною вдалині ще вищі шереги відрогів, які нагадують буремне море, що в пориві піднялось до самого неба і раптом закам’яніло (Воронько, Казка.., 1957, 3).
2. перен. Сповнений подій, тривог, хвилювань. — Тут пройшло моє босоноге дитинство і моя буремна юність (Довж., Зач. Десна, 1957, 523); Наближався буремний 1917 рік (Цюпа, Україна.., 1960, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 257.