Буркувати, ку́ю, єш, гл.
1) Мостить (камнемъ). Зробив…. бурковану дорогу. Гн. II. 196.
2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 112.
Що oзначає слово - "буркувати"
Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.