БУРКУ́Н-ЗІ́ЛЛЯ, я, с. (Melilotus albus), діал. Лугова і лісова трава з вузьким трійчастим листям і дрібними квітками; буркун білий. В огороді буркун-зілля по тичині в’ється (Чуб., V, 1874, 1029); Сіно таке слизьке, гладеньке, так гарно пахне, що кортить.. зворушити мертве стебло і пустити з неволі придушений там дух материнки, горошку та буркун-зілля (Коцюб., II, 1955, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 259.