БУРЛА́ЦТВО, а, с.
1. Збірн. до бурла́ка і бурла́к; бурлаки. То наступало парубоцтво: шевчики, кравчики… гончарі і зо всякого ремесла бурлацтво (Кв.-Осн., II, 1956, 19); До пізньої осені кипів Базавлук буйним і бучним життям низового бурлацтва (Тулуб, Людолови, I, 1957, 400).
2. Те саме, що бурлакува́ння. — Остобісіло вже мені те бурлацтво, — сказала Марія і задумалась (Н.-Лев., II, 1956, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 259.