БУ́РНИЙ, а, е.
1. Розбурханий, бурхливий. І хатки, садки, і річка чорна та бурна — все почервоніло, неначе кров’ю залите (Мирний, І, 1954, 77); Мореплавець море сине, Море бурне переплив (Рильський, І, 1956, 151); Прийшла весна.. Прилетіла, як щаслива доля, припливла веселими, бурними потоками (Довж., І, 1958, 178).
2. перен. Насичений подіями, сповнений хвилювань; неспокійний, бентежний. [Ярослав:] І мушу знов трудити хвору ногу І брати меч, як в они бурні дні (Коч., III, 1956, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 260.