БУРУВА́ТИ, у́є, недок., рідко. Шумно клекотати; бурлити. Де по весні води бурує, там буде яма (Сл. Гр.);
* Образно. Крик перекидався з вулиці на вулицю, і за якийсь час бурувало вж’з все містечко (Панч, Гомон. Україна, 1954, 165); Все навкруги бурувало життям і щастям (Гончар, III, 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 261.