БУ́ЦІМТО, розм. Те саме, що бу́цім. Кричав [Харон], буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений. Як водиться в шинках у нас (Котл., І, 1952, 132); Їй [Катрі] здалося, буцімто її серце горить-палає (Мирний, IV, 1955, 288); — Відчепись-но, —буцімто сердиться дід Василь (Мик., II, 1957, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 268.