БІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., діал. Бідувати. Нарід дуже з голоду бідив (Сл. Гр.); Досить чоловік наймитував, гірко бідив, на чужих робив (Фр., IV, 1950, 25); — Як побралися ми з Юхимом, то вже не одна бідила, а вдвох (Гончар, Південь, 1951, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 176.