БІДНО́ТА́1, но́ти́, ж., збірн. Бідні, убогі, незаможні люди. З усіх сторін біднота безробітная Пливе, гуде, розмахує руками (Фр., XIII, 1954, 310); На полі одразу зчинився галас, Варчукова братія доводила своє, біднота своє (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 137); // Клас експлуатованих селян-бідняків за капіталізму. Вороги металися в паніці,.. вили, проклинали і вмирали від рук повсталої бідноти (Довж., Зач. Десна, 1957, 93).
БІДНОТА́2, и́, ж. Те саме, що бі́дність 1. Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… Біднота несказанна, злидні невилазні! (Мирний, II, 1954, 45); Вдома, у бідноті, у великій сім’ї, де не було місця зайвому ротові, жилось [Раїсі] невесело (Коцюб., І, 1955, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 177 - 178.