БІДОЛА́Х, а, ч., розм., рідко. Те саме, що бідола́ха. Знала вона, як з ким поводитись.. Прийде який-небудь бідолах, то вона йому гучно говорить (Вовчок, І, 1955, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 178.