БІДО́ТА, и, ж., розм.
1. Велика бідність, убогість; убозтво, злидні. — Явдохо! Біжи хоч до баби Пирожихи, попрохай її, хай зглянеться на мою бідоту, на моє горенько лихе (Мирний, І, 1954, 52); Кругом нас неправда, горе і бідота, аж серце стискає від гіркої муки (Коцюб., І, 1955, 423).
2. збірн. Бідні люди; біднота. О гаспидське щастя! Чого ти трешся тільки коло грошей, чого ти обминаєш бідоту?.. (Мирний, IV, 1955, 135); От і полюбила ся бідота одно одного (Барв., Опов.., 1902, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 178.