БІ́ДОЧКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до біда́ 1 1. От і правда, як співають: "ой піду я до дочки, наберуся бідочки; ой піду я до сина — лиха моя година!" (Н.-Лев., III, 1956, 200); Живуть люди з бідочкою. Гонять матір на лан жати Разом із дочкою (Нар. лірика, 1956, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 178.