БІ́ЖЕНЦІ, ів, мн. (одн. бі́женець, нця, ч.; бі́женка, и, ж.). Люди, що залишають місце свого проживання під час війни або стихійного лиха. Біженці котили на двоколках убогий свій скарб (Довж., Зач. Десна, 1957, 332); Поступово веселішають обличчя поранених, згасає жах в очах одеських біженок та їхніх дітей (Гончар, Таврія.., 1957, 415).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 179.