БІЙНИ́ЦЯ, і, ж. Отвір для стрільби у стіні оборонної споруди, бронепоїзді і т. ін. Стояло те дворище у степу проти міста і грізно дивилося на його своїми бійницями (Мирний, IV, 1955, 15); Будинок став фортецею, кожне вікно — бійницею (Бойч., Молодість, 1949, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 179.