БІЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до бі́лий 1. І в білій світині З біленької хати Вийшла [дівчина] погуляти У гай на долину (Шевч., II, 1953, 192); Поки Харитя говорила ті слова, в біленькій голівці її промайнула думка (Коцюб., І, 1955, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 180.