БІЛЕ́ТИК, а, ч. Зменш.-пестл. до біле́т 1. [Носильник (швидко входить з квитком у руці):] Прошу білетик, 11 карбованців 75 копійок (Коч., І, 1956, 591).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 181.