БІЛИ́ТИСЯ, білю́ся, бі́лишся, недок.
1. Пас. добіли́ти 1. Прихорошується [місто] до Першого травня. Фарбується, білиться, миється… (Вишня, І, 1956, 345).
2. Ставати білим внаслідок дії сонця і води. За зеленими вербами, на траві білиться три шматки полотна (Н.-Лев., І, 1956, 114); Він марив землею свого дитинства, тими лужками, на яких білились полотна і репались ноги (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 167).
3. Чисто вмиватися. Встала дівчина раненько, білилася біленько (Чуб., V, 1874, 1082); // Покривати обличчя білилами. [Галя:] Наталя й Аделя мов побожеволіли: миються, біляться, малюються, зодягаються, чепуряться… (Крот., Вибр., 1959, 476).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 182.